безмовний
БЕЗМО́ВНИЙ, а, е.
1. Який нічого не говорить, мовчить.
До Тебе я кличу, о Господи, скеле моя, не будь же безмовним до мене, бо коли Ти замовкнеш до мене, я стану подібний до тих, що сходять до гробу (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Мама стояла біля неї, бліда й безмовна (Ю. Смолич);
Сиділи [школярі] зачаровані, безмовні (М. Гірник);
* Образно. В душі [композитора] жила Весна непереборна й неув'ядна, І він для інших, не для себе, клав Її на сніг безмовного паперу, Як мак, дрібними нотними значками (М. Рильський);
// Який неохоче розмовляє, не любить багато говорити; мовчазний.
Він сидів, як німий, перед нею, і мельникова дочка знудилася б з тим безмовним гостем (Марко Вовчок);
// Який не має здатності говорити; безсловесний.
Панам всюди добре, а вже тим хлопам .. Гнуть спини наші люди, мов ті воли... безмовнії (М. Чабанівський);
// Який виявляється без слів, не супроводжується мовленням.
Тричі владика Нептун виринав і в безмовному гніві Руки в повітря здіймав (М. Зеров);
Софія глянула на ката, що стояв осторонь, і той, зрозумівши безмовний наказ багачки, підійшов до Македонихи (А. Шиян).
2. перен. Який не наважується подати голос, висловити свою думку; боязкий, покірний.
А раб безмовний – не людина. Гарматне м'ясо тільки він... (Микола Чернявський).
3. перен. У якому не чути ніяких звуків; тихий.
[Свічка:] І сім років безмовне наше місто, І темно скрізь, і сім років нема Ні гулянок, ні зборів цехових... (І. Кочерга);
Ще повні темряви, задуми Безмовні вранішні ліси (М. Нагнибіда);
Утішають нас тільки спалахи полярного сяйва – та безмовна, німа пожежа неба (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)