безмовний

БЕЗМО́ВНИЙ, а, е.

1. Який нічого не говорить, мовчить.

До Тебе я кличу, о Господи, скеле моя, не будь же безмовним до мене, бо коли Ти замовкнеш до мене, я стану подібний до тих, що сходять до гробу (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Мама стояла біля неї, бліда й безмовна (Ю. Смолич);

Сиділи [школярі] зачаровані, безмовні (М. Гірник);

* Образно. В душі [композитора] жила Весна непереборна й неув'ядна, І він для інших, не для себе, клав Її на сніг безмовного паперу, Як мак, дрібними нотними значками (М. Рильський);

// Який неохоче розмовляє, не любить багато говорити; мовчазний.

Він сидів, як німий, перед нею, і мельникова дочка знудилася б з тим безмовним гостем (Марко Вовчок);

// Який не має здатності говорити; безсловесний.

Панам всюди добре, а вже тим хлопам .. Гнуть спини наші люди, мов ті воли... безмовнії (М. Чабанівський);

// Який виявляється без слів, не супроводжується мовленням.

Тричі владика Нептун виринав і в безмовному гніві Руки в повітря здіймав (М. Зеров);

Софія глянула на ката, що стояв осторонь, і той, зрозумівши безмовний наказ багачки, підійшов до Македонихи (А. Шиян).

2. перен. Який не наважується подати голос, висловити свою думку; боязкий, покірний.

А раб безмовний – не людина. Гарматне м'ясо тільки він... (Микола Чернявський).

3. перен. У якому не чути ніяких звуків; тихий.

[Свічка:] І сім років безмовне наше місто, І темно скрізь, і сім років нема Ні гулянок, ні зборів цехових... (І. Кочерга);

Ще повні темряви, задуми Безмовні вранішні ліси (М. Нагнибіда);

Утішають нас тільки спалахи полярного сяйва – та безмовна, німа пожежа неба (Р. Іваничук).