безмовний

БЕЗМО́ВНИЙ, а, е. Який нічого не говорить, мовчить.

Мама стояла біля неї, бліда й безмовна (Смолич, II, 1958, 33);

Сиділи [школярі] зачаровані, безмовні (Гірник, Стартують.., 1963, 16);

*Образно. В душі [композитора] жила Весна непереборна й неув’ядна, І він для інших, не для себе, клав Її на сніг безмовного паперу, Як мак, дрібними нотними значками (Рильський, І, 1956, 315);

// Який неохоче розмовляє, не любить багато говорити; мовчазний.

Він сидів, як німий, перед нею, і мельникова дочка знудилася б з тим безмовним гостем (Вовчок, І, 1955, 352);

// Який не має здатності говорити; безсловесний.

Панам всюди добре, а вже тим хлопам.. Гнуть спини наші люди, мов ті воли… безмовнії (Чаб., Катюша, 1960, 312);

// перен. Який не наважується подати голос, висловити свою думку; боязкий, покірний.

А раб безмовний — не людина. Гарматне м’ясо тільки він… (Черн., Поезії, 1959, 303);

// Який виявляється без слів, не супроводжується мовленням.

Тричі владика Нептун виринав і в безмовному гніві Руки в повітря здіймав (Зеров, Вибр., 1966, 319);

Софія глянула на ката, що стояв осторонь, і той, зрозумівши безмовний наказ багачки, підійшов до Македонихи (Шиян, Гроза.., 1956, 408);

// перен. У якому не чути ніяких звуків; тихий.

Ще повні темряви, задуми Безмовні вранішні ліси (Нагн., Вибр., 1957, 293);

[Свічка:] І сім років безмовне наше місто, І темно скрізь, і сім років нема Ні гулянок, ні зборів цехових… (Коч., I, 1956, 455).