безмовний

Значення в інших словниках

1. безмовний — безмо́вний прикметник Орфографічний словник української мови
2. безмовний — -а, -е. Який нічого не говорить, мовчить. || Який неохоче розмовляє, мовчазний. || Який не має здатності говорити; безсловесний. || перен. Який не наважується подати голос, висловити свою думку; боязкий, покірний. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. безмовний — БЕЗМО́ВНИЙ, а, е. 1. Який нічого не говорить, мовчить. До Тебе я кличу, о Господи, скеле моя, не будь же безмовним до мене, бо коли Ти замовкнеш до мене, я стану подібний до тих, що сходять до гробу (Біблія. Пер. І. Словник української мови у 20 томах
4. безмовний — див. безголосий; мовчазний; німий; покірний Словник синонімів Вусика
5. безмовний — БЕЗМО́ВНИЙ (про людину — який нічого не говорить, не подає голосу), БЕЗГОЛО́СИЙ розм., БЕЗГЛА́СНИЙ рідше; МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, МОВЧУ́ЩИЙ розм., заст. (який мовчить, не вступає в розмову); НІМИ́Й підсил., НІМО́ТНИЙ підсил., перев. поет. Словник синонімів української мови
6. безмовний — БЕЗМО́ВНИЙ, а, е. Який нічого не говорить, мовчить. Мама стояла біля неї, бліда й безмовна (Смолич, II, 1958, 33); Сиділи [школярі] зачаровані, безмовні (Гірник, Стартують.., 1963, 16); *Образно. Словник української мови в 11 томах
7. безмовний — Безмовний, -а, -е Нѣмой, безмолвный; молчаливый. Воли... безмовні. К. Дз. 193.. Нічого не мовить, як мрець безмовний. Г. Барв. 535. Шле на перед робить своїх безмовних. К. МБ. ХІІ. 269. Вона показалася зовсім не такою тихою і безмовною, якою вона вдавала себе. Левиц. І. 294. Словник української мови Грінченка