безмін
БЕ́ЗМІН, а, ч.
Ручна важільна або пружинна вага; кантар.
Тихон достав [дістав] хліб, покраяв на шматки і на безмені [безміні] порозважував (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Оце бігав до Калини Кавунової по безміна, – швидко сказав учитель і вийняв з кишені старовинну мідну вагу (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)