безплотний
БЕЗПЛО́ТНИЙ, а, е, заст.
1. Який не має тіла, плоті.
[Неофіт-раб:] Може ж, і по смерті .. безплотні душі ваші будуть вічно терпіти і “боротися в покорі” (Леся Українка);
Здавалося, якісь безплотні істоти тихо пестили, гойдали, приколихували його, навівали спокій і сон (О. Бердник).
2. перен. Який не має чітко окреслених рис; невиразний, схематичний.
Ми побачили й полюбили в “Прапороносцях” О. Гончара просту й красиву душу постаті живої, не умовної, не безплотної, не схематичної, але водночас наче очищеної від всього дрібного, випадкового, минучого (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)