безплотний
БЕЗПЛО́ТНИЙ, а, е, заст. Який не має тіла, плоті.
[Неофіт-раб:] Може ж, і по смерті.. безплотні душі ваші будуть вічно терпіти і "боротися в покорі" (Л. Укр., II, 1951, 236);
// перен. Який не має чітко окреслених рис; невиразний, схематичний.
Ми побачили й полюбили в "Прапороносцях" [О. Гончара] просту й красиву душу радянського воїна-переможця — постаті живої, не умовної, не безплотної, не схематичної, але водночас наче очищеної від всього дрібного, випадкового, минучого (Про багатство л-ри, 1959, 170).
Словник української мови (СУМ-11)