безпричинно
БЕЗПРИЧИ́ННО.
Присл. до безпричи́нний.
Якщо скажуть вони [грішники]: Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричинно засядьмо на неповинного... Сину мій, не ходи ти дорогою з ними, спини ногу свою від їхньої стежки! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
І вона заплакала так само нагло і безпричинно, як уперед сміялася (І. Франко);
Поруч полковника щебетали міські панночки, безпричинно сміючись і кокетуючи (А. Шиян);
Гриць безпричинно, щасливо засміявся (О. Бердник);
// заст. Безневинно, без вини.
Ви, Семене Івановичу, грамотні, знаєте, усе знаєте, як важко чоловікові терпіти і переносити худу славу безпричинно (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)