безпричинно
БЕЗПРИЧИ́ННО. Присл. до безпричи́нний.
І вона заплакала так само нагло і безпричинно, як уперед сміялася (Фр., III, 1950, 452);
Поруч полковника щебетали міські панночки, безпричинно сміючись і кокетуючи (Шиян, Гроза.., 1956, 35);
// заст. Безневинно, без вини.
Ви, Семене Івановичу, грамотні, знаєте, усе знаєте, як важко чоловікові терпіти і переносити худу славу безпричинно (Кв.-Осн., II, 1956, 342).
Словник української мови (СУМ-11)