безсмертя
БЕЗСМЕ́РТЯ, я, с.
1. Вічне існування, вічне життя.
Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей ані бачити не може. Честь Йому й вічна влада, амінь! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Нам треба жити, а не надіятись на безсмертя, тоді тільки ми почуваємо себе і великими, і безсмертними (Леся Українка);
Еліксир безсмертя, нам ще невідомий, я певен, надзвичайно простого складу (В. Підмогильний).
2. Вічне існування в пам'яті людей.
Дарма! Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла [звикла] вірить (Леся Українка);
Тарас Шевченко увійшов в історію нашої й світової літератури як поет – і як поет здобув собі безсмертя (М. Рильський);
Схопили діда німці. Що вже вони старого мучили й катували .. Дід не похитнувся. Колишній наймит .. увійшов у безсмертя, як Людина з великої літери (Ю. Яновський);
Безсмертя наздогнало художника [Мане] вже після смерті (М. Слабошпицький);
Гуманісти розробили ідею історичного безсмертя (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)