безталання
БЕЗТАЛА́ННЯ, я, с.
1. Гірка, лиха доля; недоля.
– Та коли ж таке безталання моє! Така мені доля гірка випала (Марко Вовчок);
Розвіялося оплакане всіма віками дівоче безталання (К. Гордієнко);
Через свої твори Панас Мирний провів ідею про те, що причиною безталання трудящих мас є суспільно-політичний лад (з газ.).
2. рідко. Те саме, що безда́рність.
О, як ненавидів Олексій Іванович усіх отих, що прикривали своє безталання, свою ледачість і нездарність готовенькими формулами красивості, винайденими тисячу років тому! (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)