безум
БЕ́ЗУМ, у, ч.
1. тільки одн. Те саме, що безу́мство.
Зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Жінки стають у коханні нерозсудливими і сміливими до безуму (Ю. Мушкетик);
Розум полишив я і безум я возлюбив (І. Драч);
Він міг би завести старого .. у твань.., міг би наслати на нього безум (В. Дрозд);
[Мефістофель:] Його думки на безум хворі. Ширяють десь в непевній далині (М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Гете).
2. діал. Безумець.
– В чім, в чім тобі помогти, ти, безуме якийсь? (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)