безумець
БЕЗУ́МЕЦЬ, мця, ч.
1. Людина, що втратила розум.
– Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат... (В. Самійленко).
2. Людина, що діє надто нерозсудливо.
Сталась одного дня подія, що захитала Санькове презирство до сучасників, ствердивши, що безумці не перевелися (І. Багряний);
В цю останню хвилину так несподівано і невчасно з'явилася думка: “Зупинися, безумцю! На кого руку підіймаєш?” (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)