безумець
БЕЗУ́МЕЦЬ, мця, ч.
1. Людина, що втратила розум.
– Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат... (В. Самійленко).
2. Людина, що діє надто нерозсудливо.
Сталась одного дня подія, що захитала Санькове презирство до сучасників, ствердивши, що безумці не перевелися (І. Багряний);
В цю останню хвилину так несподівано і невчасно з'явилася думка: “Зупинися, безумцю! На кого руку підіймаєш?” (А. Шиян).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- безумець — безу́мець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- безумець — -мця, ч. 1》 Людина, що втратила розум. 2》 Людина, що діє надто нерозсудливо. Великий тлумачний словник сучасної мови
- безумець — див. дурний Словник синонімів Вусика
- безумець — БОЖЕВІ́ЛЬНИЙ у знач. ім. (осудливо про людину, думки, слова, вчинки якої оцінюються як ненормальні), БЕЗРОЗСУ́ДНИЙ, БЕЗУ́МНИЙ, БЕЗУ́МЕЦЬ, ШАЛЕ́НЕЦЬ розм., НЕНОРМА́ЛЬНИЙ розм., ПРИЧИ́ННИЙ розм., ПСИХІ́ЧНИЙ розм., ПСИХОПА́Т розм., ПСИХ розм. Словник синонімів української мови
- безумець — БЕЗУ́МЕЦЬ, мця, ч. 1. Людина, що втратила розум. — Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат… (Сам., І, 1958, 85). 2. Людина, що діє надто нерозсудливо. Словник української мови в 11 томах