безумний

БЕЗУ́МНИЙ, а, е.

1. Який утратив розум; божевільний.

Тебе самого Безумним люди назовуть (Т. Шевченко);

// Який виявляє ознаки безумства; безтямний.

Мені видно лише його трохи безумні очі (М. Хвильовий);

Шторре слухняно сів. Погляд його став безумним (В. Собко);

Богдан безумними очима дивився на товариша (Р. Іваничук);

// у знач. ім. безу́мний, ного, ч.; безу́мна, ної, ж. Людина, що втратила розум, або той (та), хто своєю поведінкою, вчинками нагадує таку людину.

Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Раз прийшов, там [у царя] танці, крики, Регіт, скоки і музики. Мов безумних дім великий (І. Франко);

[Єпископ:] Безумний мовив мудро ненароком (Леся Українка);

* У порівн. Як безумний, бреду хмарою своєї фантазії (В. Стефаник);

Забувши про все на світі, мати, як безумна, кинулась до сина, обмацуючи його руки, ноги, голову (А. Шиян).

2. Не виправданий розумом; нерозсудливий, безглуздий.

При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Її появи він [Льова] раз у раз чекав, як здійснення безумної мрії (В. Підмогильний);

// Сповнений безумства (у 2 знач.).

Ніколи не забути Софії того безумного вечора, коли вона каталася разом з ним на тройці, рискуючи [ризикуючи] кожної хвилини розбитися на смерть (А. Шиян);

Лютий ворог згине, встане Україна після днів безумних і ночей страшних (В. Сосюра).

3. перен. Надзвичайно сильний, величезний.

Його опанувала безумна тривога (І. Франко);

Гроші безумні йому заплатили за мертву царицю (Леся Українка);

Я свого котика кохаю, як і в перші дні безумного медового місяця (М. Хвильовий).