безумний

БЕЗУ́МНИЙ, а, е.

1. Який утратив розум; божевільний.

Тебе самого Безумним люди назовуть (Шевч., II, 1953. 416);

// Який виявляє ознаки безумства; безтямний.

Шторре слухняно сів. Погляд його став безумним (Собко, Граніт, 1937, 227);

// у знач. ім. безу́мний, ного, ч.; безу́мна, ної, ж. Людина, що втратила розум.

Раз прийшов, там [у царя] танці, крики, Регіт, скоки і музики. Мов безумних дім великий (Фр., XI, 1952, 332);

[Єпископ:] Безумний мовив мудро ненароком (Л. Укр., II, 1951, 434);

*У порівн. Як безумний, бреду хмарою своєї фантазії (Стеф., І, 1949, 174);

Забувши про все на світі, мати, як безумна, кинулась до сина, обмацуючи його руки, ноги, голову (Шиян, Гроза.., 1956, 88).

2. Не виправданий розумом; нерозсудливий, безглуздий.

[Руфін:] Тортури вічні готові [християни] обіцяти з легким серцем всім "грішникам" — так, наче бог їх кат, що присуди виконує безумні (Л. Укр., II, 1951, 417);

Все, що створює наш народ, — кожна тонна сталі і чавуну, кожний пуд хліба, кожний новий будинок — це відчутний удар по безумних планах імперіалістичних атомників (Ком. Укр., 12, 1962, 53);

// Сповнений безумства (в 2 знач.).

Ніколи не забути Софії того безумного вечора, коли вона каталася разом з ним на тройці, рискуючи кожної хвилини розбитися на смерть (Шиян, Гроза.., 1956, 254);

Лютий ворог [фашизм] згине, встане Україна після днів безумних і ночей страшних (Сос., II, 1958, 231).

3. перен. Надзвичайно сильний, величезний.

Його опанувала безумна тривога (Фр., VI, 1951, 472);

Гроші безумні йому заплатили за мертву царицю (Л. Укр., І, 1951, 425).