1. Словник української мови в 11 томах

безумець

БЕЗУ́МЕЦЬ, мця, ч.

1. Людина, що втратила розум.

— Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат… (Сам., І, 1958, 85).

2. Людина, що діє надто нерозсудливо.

В цю останню хвилину так несподівано і невчасно з’явилася думка: "Зупинися, безумцю! На кого руку підіймаєш?" (Шиян, Гроза.., 1956, 197).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. безумець — безу́мець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. безумець — -мця, ч. 1》 Людина, що втратила розум. 2》 Людина, що діє надто нерозсудливо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. безумець — БЕЗУ́МЕЦЬ, мця, ч. 1. Людина, що втратила розум. – Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат... (В. Самійленко). 2. Людина, що діє надто нерозсудливо. Словник української мови у 20 томах
  4. безумець — див. дурний Словник синонімів Вусика
  5. безумець — БОЖЕВІ́ЛЬНИЙ у знач. ім. (осудливо про людину, думки, слова, вчинки якої оцінюються як ненормальні), БЕЗРОЗСУ́ДНИЙ, БЕЗУ́МНИЙ, БЕЗУ́МЕЦЬ, ШАЛЕ́НЕЦЬ розм., НЕНОРМА́ЛЬНИЙ розм., ПРИЧИ́ННИЙ розм., ПСИХІ́ЧНИЙ розм., ПСИХОПА́Т розм., ПСИХ розм. Словник синонімів української мови