1. Словник української мови в 11 томах

безум

БЕ́ЗУМ, у, ч.

1. тільки одн., поет. Те саме, що безу́мство.

Та землю не скорив одеську, Життям торгуючи людським, Ні туполобий Антонеску, Ні фюрер в безумі гидкім (Рильський, II, 1956, 284);

[Мефістофель:] Його думки на безум хворі. Ширяють десь в непевній далині (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 14).

2. діал. Безумець.

— В чім, в чім тобі помогти, ти, безуме якийсь? (Фр., III, 1950, 173).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. безум — бе́зум іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. безум — -у, ч. Те саме, що божевілля. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. безум — БЕ́ЗУМ, у, ч. 1. тільки одн. Те саме, що безу́мство. Зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум (Біблія. Пер. І. Словник української мови у 20 томах
  4. безум — див. глупота; дурний Словник синонімів Вусика
  5. безум — БЕЗУ́МСТВО (необдумані, необачні дії, що суперечать вимогам розуму), БЕЗРОЗСУ́ДСТВО рідше, БЕ́ЗУМ поет., БОЖЕВІ́ЛЛЯ підсил., ШАЛЕ́НСТВО підсил., НАВІЖЕ́НСТВО підсил. рідше, ШАЛ підсил. рідше. Словник синонімів української мови
  6. безум — Бе́зум, -му, -мові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. безум — Безум, -му м. Безуміе. К. МХ. 41. Словник української мови Грінченка