1. Орфографічний словник української мови

безумець

безу́мець

іменник чоловічого роду, істота

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. безумець — -мця, ч. 1》 Людина, що втратила розум. 2》 Людина, що діє надто нерозсудливо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. безумець — БЕЗУ́МЕЦЬ, мця, ч. 1. Людина, що втратила розум. – Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат... (В. Самійленко). 2. Людина, що діє надто нерозсудливо. Словник української мови у 20 томах
  3. безумець — див. дурний Словник синонімів Вусика
  4. безумець — БОЖЕВІ́ЛЬНИЙ у знач. ім. (осудливо про людину, думки, слова, вчинки якої оцінюються як ненормальні), БЕЗРОЗСУ́ДНИЙ, БЕЗУ́МНИЙ, БЕЗУ́МЕЦЬ, ШАЛЕ́НЕЦЬ розм., НЕНОРМА́ЛЬНИЙ розм., ПРИЧИ́ННИЙ розм., ПСИХІ́ЧНИЙ розм., ПСИХОПА́Т розм., ПСИХ розм. Словник синонімів української мови
  5. безумець — БЕЗУ́МЕЦЬ, мця, ч. 1. Людина, що втратила розум. — Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат… (Сам., І, 1958, 85). 2. Людина, що діє надто нерозсудливо. Словник української мови в 11 томах