безумець
БЕЗУ́МЕЦЬ, мця, ч.
1. Людина, що втратила розум.
— Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат… (Сам., І, 1958, 85).
2. Людина, що діє надто нерозсудливо.
В цю останню хвилину так несподівано і невчасно з’явилася думка: "Зупинися, безумцю! На кого руку підіймаєш?" (Шиян, Гроза.., 1956, 197).
Словник української мови (СУМ-11)