безумно
БЕЗУ́МНО.
Присл. до безу́мний.
Бігла [Марія] боком, і хрестила, й хрестила... Очі її божевільно витріщені, вона безумно щось кричала без слів і .. без звуку... (І. Багряний);
Легко так дісталась перша перемога; Ворога змішав безумно смілий напад (В. Еллан-Блакитний);
– Невже я зайвий чоловік тому, що я люблю безумно Україну? (М. Хвильовий);
Він [дід] безумно любив гарну бесіду і гарне слово (О. Довженко);
[Ага:] В Сочі на нього чекає Людмила Аполлонівна .. Вона безумно любить його (О. Корнійчук).
Словник української мови (СУМ-20)