безумно
БЕЗУ́МНО. Присл. до безу́мний.
[Ага:] В Сочі на нього чекає Людмила Аполлонівна.. Вона безумно любить його (Корн., II, 1955, 246);
Легко так дісталась перша перемога; Ворога змішав безумно смілий напад (Еллан, І, 1958, 75).
Словник української мови (СУМ-11)