безцінний
БЕЗЦІ́ННИЙ, а, е.
1. Якому не можна скласти ціни; дуже цінний, дуже дорогий.
Тепер він бачив, що ця дівчина – безцінний самородок, її голос – чудовий дар природи (О. Донченко).
2. перен. Який має дуже велике значення для кого-небудь.
Чистота душевна й фізична, властива їй, відчувалася на передньому краї, як безцінний подих вітчизни – родини, товаришів, друзів (Ю. Яновський);
У своєму безцінному “Керівництві з географії” Птоломей подав чимало власних назв, серед яких зустрічаються й кельтські (з наук.-попул. літ.);
// Любий, коханий.
[Шалімов:] Любуша! Рідна моя дівчинка! .. Рідна, безцінна, кохана (І. Кочерга).
Словник української мови (СУМ-20)