безіменний
БЕЗІМЕ́ННИЙ, а, е.
Який не має імені, назви, ніяк не названий.
– Нехай би краще я розточився на безіменні атоми і розійшовся межи “людським порохом” (Леся Українка);
Молода мати лежала в ліжку, але почувала себе дуже добре, а маленький синок, поки що безіменний, .. спав спокійно у візочку (О. Маковей);
Біля гирла безіменної степової річки сиділи сторожові козаки (З. Тулуб);
Минувши яр, що відділяв славетну гору від безіменної, та хутірець, спинився [Тарас] (Василь Шевчук);
// Ім'я якого невідоме.
Безіменним героям Опору стоять пам'ятники у Франції, і не можна не схилити чола перед ними (М. Рильський);
Чи не почесніше бути невідомим, безіменним партизаном і помагати ставити націю на ноги, ніж бути геніальним полководцем, який веде свою армію світовими дорогами для того, щоб занапастити націю? (У. Самчук);
Слід відзначити і величезну працю багатьох нерідко безіменних ентузіастів, які збирали й досліджували скарби національної культури (з наук.-попул. літ.);
// Авторство якого невідоме; анонімний.
Безіменні твори.
Словник української мови (СУМ-20)