берегиня
БЕРЕГИ́НЯ, і, ж.
1. За давньослов'янськими релігійними уявленнями, мати всього живого, первісне божество – захисниця людини, богиня родючості, природи та добра; згодом уважалася охоронницею дому і родини, подружньої вірності, покровителькою рибалок.
Берегинь зображали на глиняних або мідних нагрудних пластинках, вишивали на рушниках (з навч. літ.).
2. перен. Жінка, яка охороняє, піклується про когось або щось.
Літературознавець і мистецтвознавець Єлизавета Омелянівна Середа, справжня берегиня спадщини Тараса Шевченка, почала свої дослідження в 1933 р. у Харкові, тодішній столиці України (з газ.).
3. заст. Русалка.
Численні фантастичні істоти, якими східні слов'яни населяли навколишню природу, – русалки, або берегині, лісовики, водяники і т. ін. – усе це стародавні божества, які уособлювали природу (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)