бережно
БЕ́РЕЖНО.
Присл. до бе́режний; дбайливо.
Така стара та непоказна, а подушками, ще й не малими, мов тими куклами [ляльками], грається. Підкида їх угору, перебиває на руках і, пухкі та м'які, бережно складає одна на одну (Панас Мирний);
Бережно він узяв обома руками матір і, як мушку, посадовив на стілець (П. Панч);
Син бережно взяв у свої гарячі долоні трохи потьмянілі від часу священні відзнаки доблесті й геройства (І. Цюпа);
Ми маємо бережно ставитися до мови, яка забезпечує історичну безперервність духовної культури народу (із журн.);
// Обережно.
Бережно зняв з верстака я основу. Людям роботу розніс і роздав (Я. Щоголів);
Козак виймає з шапки хустку, бережно розв'язує вузлики (Д. Мордовець);
Коли за порогом палацу затихає людський гомін, Свирид Яковлевич гасить каганчик, і в цей час до нього бережно скрадаються чиїсь кроки (М. Стельмах);
Узяв [Тарас] цидулку бережно і розгорнув (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)