береза
БЕРЕ́ЗА¹, и, ж.
1. Білокоре листяне дерево родини березових із тоненьким довгим гіллям та серцеподібним листям.
Величезні дуби, ялиці і берези дрімали недвижно над Івановою головою (І. Франко);
Чорніє здалеку свіжа могила, а над нею похилились білі берези, мов сестри-жалібниці над братовою могилою... (М. Коцюбинський);
Галявина справді небавом відкрилася їм за високими березами, була довга й вузька, протилежний край її губився десь далеко (П. Загребельний);
Є декілька видів берези (залізна, чорна, жовта), але найпоширеніша – береза звичайна (з навч. літ.).
2. збірн. Дрова або будівельний матеріал із цього дерева; березина (у 2 знач.).
Чи не пора нам березу везти? (Номис).
△ (1) Каре́льська бере́за – вид бородавчастої берези з дуже твердою, гарного малюнка цінною деревиною, яку використовують для виготовлення меблів, художніх виробів і т. ін.
Так, як кап, цінують хіба що карельську березу (із журн.);
Паперові пластики добре піддаються фарбуванню та імітації під карельську березу й червоне дерево (з газ.).
БЕРЕ́ЗА², и, ч. і ж., фольк.
Провідник і верховода колядників, якому парубоцька громада доручає збирати дарунки, одержані за колядування.
[Іван:] Ходімо, там хлопці зібрались на раду. [Семен:] На яку раду? [Іван:] Березу на цю зиму обібрати (М. Кропивницький);
// Ватажок парубків на вечорницях.
[Омелько:] Слухайте ж сюди, панове товариство! Не хотілося мені, дуже не хотілося бути за березу; ну, та коли вже ваша воля, то мушу послужити (М. Кропивницький);
// Той, хто заспівує в хорі.
Настя-береза завела, а за нею всі. Найбільше купальних співали пісень (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)