береза
БЕРЕ́ЗА¹, и, ж.
1. Лісове білокоре дерево з тоненьким довгим гіллям і серцевидним листям.
Величезні дуби, ялиці і берези дрімали недвижно над Івановою головою (Фр., III, 1950, 128);
Чорніє здалеку свіжа могила, а над нею похилились білі берези, мов сестри-жалібниці над братовою могилою… (Коцюб., І, 1955, 182);
Є декілька видів берези (залізна, чорна, жовта), але найпоширеніша — береза звичайна (Стол.-буд. справа, 1957,41).
2. збірн. Дрова або будівельний матеріал із цього дерева; березина (в 2 знач.).
Чи не пора нам березу везти? (Номис, 1864, № 11516).
БЕРЕ́ЗА², и, ч. і ж., фольк., ааспг. Хлопець (або дівчина), що його (її) обирають за ватажка у спільних розвагах, на, вечорницях і т. ін.
[Іван:] Ходімо, там хлопці зібрались на раду. [Семен:] На яку раду? [Іван:] Березу на цю зиму обібрати (Кроп., І, 1958, 66);
// Той, хто заспівує в хорі.
Настя-береза завела, а за нею всі. Найбільше купальних співали пісень (Барв., Опов.., 1902, 221).
Словник української мови (СУМ-11)