беручкий
БЕРУЧКИ́Й, а́, е́,
1. Дуже працьовитий, старанний.
Вона була проворна і беручка, і не міг нахвалитися нею десятник Іван Якимович (О. Гуреїв);
Він [Іван Максимович] чоловік тихенький, проте настирливий і беручкий (Василь Шевчук);
// до чого. Охочий, запопадливий.
І всім у Катерини була хороша невістка: до роботи беручка, до старших привітна (С. Чорнобривець).
2. Який береться, липне, чіпляється до чого-небудь, за щось; липкий, чіпкий.
Вітрові вслід котився не знати куди беручкий курай (В. Кучер).
3. Який добре бере, схоплює.
Шия рожева і товста, важкі бичачі плечі, беручкі довгі руки (О. Копиленко);
* Образно. Його [П. К. Саксаганського] пам'ять була беручка до деталей (Ю. Мартич).
Словник української мови (СУМ-20)