беручкий
БЕРУЧКИ́Й, а́, е́, розм.
1. Дуже працьовитий, старанний.
Вона була проворна і беручка, і не міг нахвалитися нею десятник Іван Якимович (Гур., Новели, 1951, 50);
// до чого. Охочий, запопадливий.
І всім у Катерини була хороша невістка: до роботи беручка, до старших привітна (Чорн., Потік.., 1956, 71).
2. Який береться, липне, чіпляється до чого-небудь, за щось; липкий, чіпкий.
Вітрові вслід котився не знати куди беручкий курай (Кучер, Пов. і опов., 1949, 91).
3. Який добре бере, схоплює.
Шия рожева і товста, важкі бичачі плечі, беручкі довгі руки (Коп., Дуже добре, 1937, 20);
*Образно. Його [П. К. Саксаганського] пам’ять була беручка до деталей (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 225).
Словник української мови (СУМ-11)