бескид
БЕ́СКИ́Д, БЕ́СКЕ́Д, БЕ́СКЕ́Т, у, ч.
1. Круте урвище, провалля.
Звалюсь з високої скелі в глибокий бескид або кручу – і скочусь.., не забившись (О. Стороженко);
І понесло мене .. аж геть поза .. якісь кручі, та яруги, та бескеди... (Марко Вовчок);
Від вас по праву руч збігає вниз шлях, наче змій-велетень, в'ється він поміж деревом, а по ліву – яри та бескети (Панас Мирний).
2. Гора, скеля.
Я зійду на тії гори, На ті бескиди стрімкі, Де на замку на руїнах Грають промені палкі (Леся Українка);
Стриманої сили Вщерть сповнені, струмочки з верховин Підточували бескиди камінні (І. Муратов);
На крайньому бескеті стояло кілька смерек (Ю. Смолич);
* Образно. Бескиди хмар громадились на обрії (Н. Рибак);
За нею [гаванню], уздовж Дніпра, вогнистими бескидами звелися заводи (Яків Баш).
Словник української мови (СУМ-20)