бестія
БЕ́СТІЯ, ї, ж.
1. заст. Дикий звір.
Страшні бестії вишкірюють зуби з полотен буди [комедіантської] (В. Стефаник).
2. лайл. Лиха, хитра людина, бешкетник, крутій і т. ін.
– Що скажеш, шельмо?.. І не стогне! Завзята бестія! (Т. Шевченко);
– А писар, то вже й не буду говорити про нього .. – ця бестія хитра, як лисиця, а розумна, як сатана (І. Нечуй-Левицький);
Розпилася бестія, і з пам'яті його вибило, забув, що родину має! (І. Франко);
– О, .. це порядна бестія. За кілька тижнів така блискуча кар'єра... (Я. Качура);
Не каявся [Тарас] що поводив за носа цю білоброву бестію (Василь Шевчук).
◇ (1) Продувна́ бе́стія, зневажл. – дуже хитра, спритна й нечесна людина.
[Харко:] Мовчи, брехухо! Завжди ти вдавала з себе неповинну, але я переконався, що ти продувна бестія! (М. Кропивницький);
– Сам пан лісничий дивується з мого ока і каже, що я продувна бестія! – сміється [Амбросій], задоволений похвалою начальства (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)