бирка
БИ́РКА¹, и, ж.
1. Однорічна вівця; ярка.
* У порівн. Мокра, як бирка, Параска з верещанням кинула кашкета Данилові в обличчя (Іван Ле).
2. лайл. Про нікчемну, погану жінку.
Вона буде мовчати, а він бігатиме по чужих, а він буде любитися з тою биркою, з тою слинявою Настею (М. Коцюбинський).
3. Овеча шкура; смушок.
Серед різноманітної продукції вівчарства важливе місце займають смушки, або бирки (з наук.-техн. літ.);
// Смушева шапка.
А ще на козаку, бідному летязі, шапка-бирка, Зверху дірка (з народної пісні);
Будь-який козак волів радніше вийти поміж люди без штанів, ніж без бодай драної бирки на голові чи в руках... (О. Ільченко);
І припилила зір важка пилюка, На бирки випала, на кунтуші (А. Малишко).
БИ́РКА², и, ж.
1. іст. Паличка або дощечка, на якій робили нарізки для лічби, підрахунків у господарстві.
Очевидно, всі народи спочатку позначали числа зарубками на паличках, які на Русі називались бирками (з наук.-попул. літ.).
2. Невеличка дощечка або металева бляшка з номером або написом, яку прив'язують до шиї тваринам, а також пластикова або паперова етикетка, яку прикріплюють до різних товарів, тари, експонатів і т. ін.
Живці кожного сорту в'яжуть в окремі пучки і прив'язують до них бирки з назвою сорту (із журн.);
Усі, хто сидів у залі клубу, були з однаково поголеними головами, однаково одягнені в сіре “хебе” з розпізнавальною биркою (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)