благий
БЛАГИ́Й, БЛАГ, а́, е́.
1. розм. Старий, убогий; неміцний.
Горенько Парасці! А ще більше горе, коли хто з дівчат або хлопців насміється з її благого одягу (Панас Мирний);
У Маріки теж уже сині бриніли од холоду губи, під благою сорочиною хвилями ходили дрижаки (С. Васильченко);
Міст через Янгі-арик дрижав від сили напору .. Місток здався благим, ніби тимчасовим (Іван Ле);
* Образно. Через мости віків блага маленька кладка (В. Стус).
2. заст. Добрий, лагідний, добросердий.
– Вибач мені, Петре! О-ох! не зможу ж я удержатися, дивлячись на те, що ти таким благим оком та добрим серцем поглядаєш на діла миру сього (Панас Мирний);
Без церкви усяке благе діло зійде на пси (Василь Шевчук);
У визначенні правових проблем необхідно мати ясну і реалістичну картину політичних і соціальних процесів, відмовившись від утопій і благих побажань (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)