благо
БЛА́ГО, а, с.
1. Добро, щастя.
– Кланяйся отцю Мирону од мене і скажи, що я йому добра усякого зичу і блага (Марко Вовчок);
Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали [вирішили] ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми (П. Грабовський);
Вода на півдні – велике благо (з газ.).
2. тільки мн. бла́га, благ. Достатки, вигоди, дари природи і т. ін.; усе те, чого потребує людина в житті.
Природа, обважнена осінніми благами, лагідно благословляла людські веселощі (Я. Качура);
У давнину гадали, що існує певна сила, яка розподіляє між людьми життєві блага (із журн.).
3. невідм., у знач. пред., розм. Добре.
Благо тобі, друже-брате, Як є в тебе хата (Т. Шевченко);
– Мирно ви, діти мої, живете – і благо (В. Дрозд).
◇ (1) Всіх благ! – усталена форма прощання з добрими побажаннями.
Всіх благ і веселої вам поїздки! (з Інтернету);
(2) На бла́го, кого, чого, книжн. – для добра кого-, чого-небудь.
– Не падай, Микито, духом. Твоя справа вірна, ти чесно працюєш на благо народу, отже, рано чи пізно, а твоє, Микитине, буде зверху (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)