благо
БЛА́ГО, а, с.
1. Добро, щастя.
— Кланяйся отцю Мирону од мене і скажи, що я йому добра усякого зичу і блага (Вовчок, VI, 1956, 247);
Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми (Граб., І, 1959, 397).
2. тільки мн. бла́га, благ. Достатки, вигоди, дари природи і т. ін.; все те, чого потребує людина в житті.
Партія завжди вважала.., що трудящі, які створюють всі матеріальні блага, є справжніми творцями і духовної культури (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 13);
Природа, обважнена осінніми благами, лагідно благословляла людські веселощі (Кач., І, 1958, 482).
◊ Всіх благ! — побажання прп прощанні; всього найкращого!, на все добре!
3. невідм., у знач. присудк. сл., заст. Добре.
Благо тобі, друже-брате. Як є в тебе хата (Шевч., II, 1953, 209).
Словник української мови (СУМ-11)