благий
БЛАГИ́Й, а́, е́.
1. розм. Слабий, кволий;
// Старий, ветхий, убогий, поганий.
Горенько Парасці! А ще більше горе, коли хто з дівчат або хлопців насміється з її благого одягу (Мирний, IV, 1955, 33);
У Маріки теж уже сині бриніли од холоду губи, під благою сорочиною хвилями ходили дрижаки (Вас., II, 1959, 213);
Міст через Янгі-арик дрижав від сили напору.. Місток здався благим, ніби тимчасовим (Ле, Міжгір’я, 1953, 309).
2. заст. Добрий, добросердий, лагідний.
— Вибач мені, Петре! О-ох! не зможу ж я удержатися, дивлячись на те, що ти таким благим оком та добрим серцем поглядаєш на діла миру сього (Мирний, І, 1954, 352);
Жигай ось уже кілька років збирався засипати.. ковбаню, та для цього ж потрібно зробити якісь витрати. Саме вони і стримували його благі наміри (Шиян, Баланда, 1957, 90).
Словник української мови (СУМ-11)