блискати
БЛИ́СКАТИ, аю, аєш, недок.
1. тільки 3 ос. Раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом; поблискувати.
Поле зеленілось, як оксамит зелений, росиночки блискали, сонечко зіходило (Марко Вовчок);
Надворі душно, як у пеклі, а на всьому небі блискає страшна блискавка і гримить грім (І. Нечуй-Левицький);
Там десь у темряві блискає вогнями санаторій (І. Цюпа);
// Яскраво спалахувати.
Поглянь – ракета йде до хмар І домни блискає пожар [пожежа] (А. Малишко);
* Образно. Коли ти дивився на море, твої очі робилися такими ж синіми і блискала радість, як у птиці в блакитних просторах (А. Головко);
// безос.
Ніч. Гримить і блискає (І. Франко);
Тільки блискало у хмарах та ревли із гір потоки (П. Тичина);
Над полями гриміло, блискало, будувалося (О. Гончар).
2. чим. Уривчасто, з перервами світити; блимати (у 2 знач.).
Він [Гасанчук] щось гукав звідти Ониськові Артемовичу, блискаючи до нього своїми зубами, білими, як молоко (О. Гончар).
3. тільки 3 ос., перен. Раптово з'являтися.
– Дожену, – блискає думка Яреськові (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)