блиснути
БЛИ́СНУТИ, ну, неш, док.
1. тільки 3 ос. Однокр. до бли́скати і блища́ти.
– Де лісок? .. – Он як блисне блискавка, так від дороги на праву руку (Г. Квітка-Основ'яненко);
Зненацька помітив, як десь далеко-далеко .. тричі поспіль блиснула блискавка (І. Багряний);
Софія ще раз дивиться в дзеркало, очиці блиснули вогнем утіхи (Леся Українка);
* Образно. Іскра надії блиснула в серці бідної жінки (І. Франко).
2. чим, перен. Попишатися, похвалитися, похвастатися.
Завтра їдемо на великі справжні маневри цілої дивізії. Там, напевне, блисну своїм талантом і знанням (В. Шкляр).
◇ (1) Бли́снути (бли́скати) очи́ма (о́ком) на кого – що – глянути, подивитися на кого-небудь з певним виразом (злості, докору, радості).
Маланка сховала руки під хвартухом і злісно блиснула очима. – Так, людоньки, так. Лізьте в ярмо, жніть за тринадцятий сніп. Послужіть панові (М. Коцюбинський);
З баняком до сажа пробігла Софія Кушнір, лукаво блиснула очима на Дмитра (М. Стельмах);
– Так він вас і прийме, командуючий. Усі двері порозчиняє перед вами, – сказав Славко і пригнувся над столом, косо блискаючи оком на батька (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)