блистіти
БЛИСТІ́ТИ, блищу́, блисти́ш, недок., рідко.
Те саме, що блища́ти.
Веселе сонечко блистить, Проміння щедро ллє (П. Грабовський);
По тім боці Пруту простяглася широка рівна низина, заросла лозою, з болотами, в яких і досі блистіла до сонця вода (О. Маковей);
Хмари розповзлися – виглянуло сонечко. Обмиті дощем, блистіли в траві зірки (К. Гордієнко);
// перен.
Влади і слави бажалося їй. Блистіти хотілося, красою і силою променіти... (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)