бліднути
БЛІ́ДНУТИ, ну, неш, недок.
1. Ставати блідим, блідішим.
Рожа червона, та й та блідне (приказка);
Шавкун не міг слова вимовить від радості та від страху, – то блід, то червонів (Панас Мирний);
Ярина жахається, блідне (М. Коцюбинський);
Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка);
Небо почало сіріти, й у Степанівцях вогонь блід перед сходячим сонцем (О. Маковей);
– А я? – мов луна, повторила дівчина, бліднучи від образи (О. Бердник).
2. тільки 3 ос., перен. Втрачати яскравість, виразність.
Блідли в його пам'яті фантастичні пригоди (І. Франко);
Їй було .. весело і легко сьогодні на душі: .. все погане, що було в житті, одсувалося назад, блідло (М. Коцюбинський);
Є слова, що під впливом часу стираються і бліднуть (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)