бо
БО¹, спол. причиновий.
Уживається звичайно на початку підрядного речення, а іноді – після першого слова підрядного речення в знач., близькому до тому що, через те що.
Не крути, бо перекрутиш (Номис);
Швидше будемо писати, бо хочеться спати і вам, і мені (Т. Шевченко);
Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас. Спи, мій малесенький! Пізній бо час (Леся Українка);
Стежка вигиналась знаком питання, бо треба було обминати вишню .. і розбитий навколо неї квітник (І. Сенченко).
БО², част.
1. спонук. Уживається перев. при дієслівних формах наказового способу та інших, близьких їм за значенням словах.
– Галю! Галю! послухай-бо, – промовив менший брат, – слухай-бо, мама принесла чоботи (Марко Вовчок);
– Дивіться. Дивіться-бо! – крикнув Колісник, упираючи очі на середню дівчину (Панас Мирний).
2. підсил. Уживається при питальних займенниках, прислівниках, дієсловах дійсного способу і т. ін. у знач. же (ж).
Іде та .. зупиняється раз у раз, наче його хто пита щохвилинки: “Чий ти парубок, чий парубок у чоботях, чий-бо ти?” (Марко Вовчок);
Багато радощів, але ж бо й праці! (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)