бовкало

БО́ВКАЛО, а, с., діал.

1. Било (у дзвоні).

Юнак підскочив до нього [дзвона] і зірвав ковпачок з металевого бовкала (О. Донченко).

2. Калатало.

О, який то був знайомий стукіт – сухий і голосний звук дерев'яного бовкала, яке прив'язують коровам до шиї (О. Донченко).

Значення в інших словниках

1. бовкало — бо́вкало іменник чоловічого роду било (у дзвоні); калатало діал.  Орфографічний словник української мови
2. бовкало — -а, с., діал. 1》 Било (у дзвоні). 2》 Калатало.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бовкало — див. балакучий  Словник синонімів Вусика
4. бовкало — БИ́ЛО (металевий стрижень у дзвонах, дзвінках), ЯЗИ́К, БО́ВКАЛО діал. Марко поторгав рукою дзвін, злегенька гойднув било, і мідь ..обізвалася низьким співучим голосом (М.  Словник синонімів української мови
5. бовкало — БО́ВКАЛО, а, с., діал. 1. Било (у дзвоні). Юнак підскочив до нього [дзвона] і зірвав ковпачок з металевого бовкала (Донч., III, 1956, 358). 2. Калатало. О, який то був знайомий стукіт — сухий і голосний звук дерев’яного бовкала, яке прив’язують коровам до шиї (Донч., VI, 1957, 149).  Словник української мови в 11 томах
6. бовкало — Бовкало, -ла с. 1) Языкъ у колокола. 2) Глупый болтунъ.  Словник української мови Грінченка