бовкати

БО́ВКАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. Дзвонити (про великий дзвін).

Чуємо, що бовка дзвін, та не знаємо, де він (Номис);

На дзвіниці бовкав дзвін (Мирослав Ірчан);

Тривожно бовкають дзвони (О. Гончар).

2. що, чим і без дод., перен. Говорити, не подумавши, навмання; говорити те, чого не слід.

[Андрій:] Слухай! Ти насправжки чи аби бовкати язиком? (М. Кропивницький);

– Як надокучило вам носити голову на плечах, то йдіть, – раптом несподівано бовкнув Семен (В. Винниченко);

Піддавшись інтимній щирості його голосу, бовкала [Ганна] й таке, чого вона комусь іншому, може, й віками б не сказала (В. Козаченко).

Значення в інших словниках

1. бовкати — бо́вкати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. бовкати — -аю, -аєш, недок., розм. 1》 неперех. Дзвонити (про великий дзвін). 2》 перех., що і без додатка, перен. Говорити, не обдумавши, навмання; говорити те, чого не слід.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бовкати — див. говорити; дзвонити; просторікувати  Словник синонімів Вусика
4. бовкати — БО́ВКНУТИ розм. (сказати що-небудь необдумано або необережно, навмання, не до ладу), БЕ́ВКНУТИ розм., БЕ́ЛЬКНУТИ розм., БО́ВТНУТИ розм., ЛЯ́ПНУТИ розм., ЛЯ́СНУТИ розм. рідше, СКАЗОНУ́ТИ розм., СПЛЕСКА́ТИ розм., БА́ХНУТИ підсил. розм., БРЯ́КНУТИ підсил.  Словник синонімів української мови
5. бовкати — БО́ВКАТИ, аю, аєш, недок., розм. 1. неперех. Дзвонити (про великий дзвін). Чуємо, що бовка дзвін, та не знаємо, де він (Номис, 1864, № 13827); На дзвіниці бовкав дзвін (Ірчан, II, 1958, 82); Тривожно бовкають дзвони (Гончар, Таврія.., 1957, 70). 2. перех.  Словник української мови в 11 томах
6. бовкати — Бовкати, -каю, -єш гл. 1) Звонить отрывисто: ударять (въ колоколъ). Бовкає дзвін у неділю. О. 1861. X. 148. Чуємо, що бовка дзвін, та не знаємо, де він. Ном. № 13827. 2) Говорить необдуманно.  Словник української мови Грінченка