бовкнути
БО́ВКНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Однокр. до бо́вкати.
А було як прийде неділя або свято, як тільки бовкне дзвін, Ганна поперед всіх іде до церкви (І. Нечуй-Левицький);
Одного, другого питаю, та вони [хлопці] щось мені бовкнуть та й утікають (І. Франко);
Якби .. бовкнув несподівано дзвін або розрізав густе повітря постріл рушниці, люди вибігли б з хат та кинулись осліп одні на одних (М. Коцюбинський);
Староста .. вийшов, щось бовкнув до селян і зараз же одійшов убік (В. Винниченко);
[Мальванов:] Ну, що це ти, моя радість! Я дійсно бовкнув, не подумавши, – а ти вже й образилась (І. Кочерга);
– Нові гроші – не старі гроші, – аполітично бовкнув шофер (А. Крижанівський).
2. Із шумом упасти, зануритися у воду.
Камінець бовкнув у воду недалеко від берега (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)