бог
БОГ, рідко БІГ, ч.
1. род. Бо́га, бібл. (з великої літери). Творець і володар Всесвіту, усього сущого, який керує світом.
На початку Бог створив небо та землю (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Боже великий, єдиний, Нам Україну храни, Волі і світу промінням Ти її осіни (О. Кониський);
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, – я тверда й сувора (О. Теліга);
Тато молиться Богу, Тужить мама... (В. Стус);
У розмові з Богом, з іконами мої мама знаходили умиротворення і спокій (Р. Федорів);
На Слобожанщині обряд розговіння відбувається так. Вся сім'я стає перед образами і молиться Богові (з наук.-попул. літ.);
Мене завжди цікавила істина, і я самотужки прийшов до розуміння, що істина – це Бог (з публіц. літ.);
Бог перебуває у людині, живе в ній; а людина живе в Богові і Богом (із журн.).
2. род. бо́га. Згідно з політеїстичними віруваннями кожна з кількох або багатьох безсмертних істот, наділених надприродною могутністю, які зазвичай є предметом поклоніння.
Стій, серце вражене, вгамуйся, горде, Чи нам же, смертним, на богів іти? (Леся Українка);
– А се що? – в'їдливо поспитала Брунгільда, кинувши оком на барвисту мису в кутку, що зображувала давнього слов'янського бога сонця (І. Білик);
На думку автора розкопок, святилище присвячене Перуну – богу грому та блискавок (з наук. літ.);
Давні греки вважали, що героїчні пісні в уста виконавців вкладали боги, котрі супроводжували і визначали діяння людини впродовж усього життя (з наук.-попул. літ.);
* Образно. – Жіноча врода – бог мій (Панас Мирний);
Бог війни наче тільки зараз оце повністю розгортав свої божественні сили, невтомно стрясаючи території двох сусідніх країн одразу (О. Гончар);
// чого, перен. Найбільший умілець у чомусь, наймогутніший володар чого-небудь.
– Ми повинні за всяку ціну наздогнати богів золота [банкірів], інакше станемо .. їхніми титулованими офіціантами (М. Стельмах).
3. тільки мн., заст. Зображення Бога чи церковних святих; ікони, образи.
Тут суздальці з богами та з книжками (Г. Квітка-Основ'яненко);
Мозаїчні боги без голів або з половинками лиць валялись тут-таки, в поросі під ногами (М. Коцюбинський);
Прабаба лежить на столі під богами (О. Довженко).
Бо́же (Го́споди) [тебе́ (мене́, його́ і т. ін.)] спаси́ див. спаса́ти²;
Го́спода (Бо́га) мо́лити див. моли́ти;
Дя́кувати Бо́гові (Бо́гу, Го́сподові, Го́сподеві) див. дя́кувати;
Прийми́ Бо́же (Го́споди) мою́ ду́шу (мене́) [до Се́бе] див. прийма́ти;
Присяга́ти / присягну́ти (присягти́) Бо́гом (не́бом і т. ін.) див. присяга́ти;
Присяга́тися (кля́сти́ся)/ присягну́тися Бо́гом (Христо́м, хресто́м і т. ін.) див. присяга́тися;
Христо́м-Бо́гом кля́сти́ся див. кля́сти́ся;
Христо́м-Бо́гом моли́ти див. моли́ти.
◇ (1) Ба́чить Бог – уживається як запевнення в правдивості висловленого; справді, дійсно.
І не знала вона, що сказати Річенкові, чим потішити наболілу його душу. А бачить Бог, хотілось їй се зробити (Г. Хоткевич);
– Ваше високоблагородіє ... бачить Бог – я не винен, пролепетав писець (Ф. Бурлака);
Бі́йся (бі́йтесь) / побі́йся (побі́йтесь) Бо́га! див. боя́тися;
Бо́га побоя́вся (побоя́лися) б див. побоя́тися;
(2) Бог (Госпо́дь) зна що [таке́]:
а) уживається для вираження здивування, обурення, невдоволення і т. ін.
– Маша! Прошу тебе звернути увагу вчительки нашої на те, як балакають наші діти!.. Се Бог зна що таке... се ні на що не схоже... (М. Коцюбинський);
[Орест:] Що ж то за книжки такі отреченні? [Любов:] А наукові, по філософії, психології .. і психіатрії! [Соня:] Бог зна що! (Леся Українка);
б) нісенітниця, дурниця.
– А чого це ви поставали та руки позгортали та ще й верзете Бог зна що? – загомонів Кайдаш до синів (І. Нечуй-Левицький);
(3) Бог (Госпо́дь) ми́лував / поми́лував кого і без дод. – кому-небудь пощастило уникнути чогось неприємного, небажаного; все обійшлося.
– Чи на батька теж розбійники нападали, мамо? – спитав менший брат. – Ні, моя дитино, ні, Господь милував (Марко Вовчок);
– А ви вже були поранені? – спитала Варвара. – Ні, Бог милував (Л. Первомайський);
– Ти оглух?.. – Та поки Бог милував (М. Стельмах);
І досі страшно, як згадаю, Хотів палати запалить Або себе занапастить, Та Бог помилував... (Т. Шевченко);
(4) Бог (Госпо́дь) несе́ / прині́с кого і без дод. – хто-небудь з'являється, приходить, приїздить (перев. несподівано).
Ще й обіду не дообідали, як чує Пріська – щось шамотить у сінях, – кого ж то Бог несе? – спитала вона, кладучи ложку (Панас Мирний);
– Будьте ласкаві, пустіть переночувать! – А хто ж ви такі, звідки Бог несе, – спитав хазяїн (І. Нечуй-Левицький);
– Чого тебе Господь приніс, брате? – Задумав собі та й поїхав (Марко Вовчок);
– А вставай, панотче, – Бог гостя приніс! – крикнула вона (І. Нечуй-Левицький);
(5) Бог (Госпо́дь) приві́в кому, кого і без дод. – судилося, довелося, пощастило.
А сьогодні, у такий великий празник, він ще більш молився, і на серці так йому було весело, як і усякому богобоязному, кого приведе Бог дождатись Великодня (Г. Квітка-Основ'яненко);
Я тебе, Симоне, ще хлопцем знаю, та аж ось коли привів Господь у себе в хаті вбачати (Ганна Барвінок);
– За генералів їх [дочок] думаєш давати, чи що? – Там кому Бог приведе, той і візьме (Панас Мирний);
– Коли б мені Бог привів отут вмерти при дітях! Більше нічого й не прошу я в Бога (І. Нечуй-Левицький);
(6) Бог (Госпо́дь) прийня́в (приня́в, прибра́в) [ду́шу] [до Себе́] чию, кого – хто-небудь помер.
Старий сам ховав [жінку] і добре слізьми вмивався, хоч і приказував собі: “Добре, коли Господь приняв: перестала жити вона, то й терпіти перестала” (Марко Вовчок);
Батька й неньку Бог прибрав... (І. Манжура);
Шпарку прорубала, хоч побачу промінь у темниці, поки Бог до Себе прийме душу (Леся Українка);
Ріс він [син] у нас одинаком. Тих п'ятеро Бог прибрав, померли ще в малолітстві (Д. Бедзик);
(7) Бог (Го́сподь) ро́зум відібра́в (відня́в, забра́в і т. ін.) у кого і без дод. – хто-небудь втратив здатність правильно, розсудливо мислити, діяти, не може стримувати себе.
– Брешеш, – крикнув Денис, відіпхнувши хлопця від себе і вже не тямлячи, що й казати. Так то вже у нього Бог і розум відняв (Г. Квітка-Основ'яненко);
Недурно кажуть, що як має скластися лихо, то Бог і розум відбере (М. Коцюбинський);
(8) Бог (Госпо́дь) смерть дає́ (посила́є) кому – хто-небудь відчуває наближення смерті, помирає.
– Братику мій ласкавий! – промовила Олеся, – покличте Тишка, нехай я поблагословлю свою дитину: уже мені Господь смерть посилає... (Марко Вовчок);
Краще б мені на тім світі, ніж на цім... Та не дає мені Бог смерті... (Панас Мирний);
(9) Бог зна́є (зна) як – дуже сильно.
Тільки що підійшов [Левко], боячись Бог знає як та розсипані по скрині цілкові позбирав у жменю (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Галя:] Не всякому, панночко, та наука дається. Інший Бог знає як трудиться, а воно не йде та й не йде в голову (Панас Мирний);
(10) Бог зна (зна́є) коли́ (відко́ли, по́ки) – дуже давно або дуже довго.
Оцю річ як полатать, та в руки не хапать, та положить на підтоки, то буде лежать Бог зна поки (прислів'я);
Вона не вміє молитися. Не молилася Бог знає відколи (О. Кобилянська);
(11) Бог (Госпо́дь) з тобо́ю (з ва́ми)! – уживається для вираження здивування, заперечення, докору і т. ін.
Бог з тобою, Галино! Хіба я думав тебе зобіжати? (Панас Мирний);
– Господь із вами! – жахнулась Маланка. – Мій так само був на гуральні, як і ваш (М. Коцюбинський);
(12) Бог поні́с кого – хто-небудь пішов, поїхав або піде, поїде.
[Дружки (співають):] Ой дружечки, помалу йдіть, Нашого винограду не топчіть, Бо наш виноград скрізь поріс, Куди тебе, Хведоню, Бог поніс? (М. Кропивницький);
(13) Бог (рідко Біг, Госпо́дь) [його́ (їх, тебе́ і т. ін.)] [святи́й] зна́є (зна, ві́дає, ві́да):
а) невідомо, ніхто не може сказати.
Коло млина цвіт-калина, коло млина явір. Ой, Біг знає, Бог відає, котрий мій кавалі [кавалер] (з коломийки);
Бог їх знає, яке там слово між ними бовкнуло, тільки він засумував тяжко (П. Куліш);
– Це ж уже Бог його знає, коли і завернете у дворище, – сумно каже Горпина, виряжаючи діда (Панас Мирний);
Посварилась сойка з дубом, а за що – Бог знає (І. Франко);
Прощай, мій щирий друже-брате! Бог зна, чи стрінемося ми (П. Грабовський);
Бог знає звідки з'являвся на морі човен (М. Коцюбинський);
У цього парубка Хведора болів раз живіт. Бог його святий знає, з чого він розболівся (Г. Хоткевич);
[Іван:] А де ж се вона тепер? [Параска:] Бог її віда. Зніметься, піде та гляди – аж до півночі нема (С. Васильченко);
б) уживається для вираження захоплення, здивування і т. ін.
І Бог його знає, що то за приємність мордувати таку бідну та нешкідливу пташину (І. Франко);
Враз тебе там обморочать блиск і пахощі гніткі, попугаї заторочать приказки Бог зна які (Леся Українка);
(14) Бог ро́зумом зоби́див (обділи́в) кого – хто-небудь розумово обмежений, дурний.
– Вони [яничари] прямують сюди .. – От і добре. Одвести заслон до самого верболозу. Якщо їх Бог розумом зобидив, вони підуть і далі (С. Добровольський);
(15) Бог тобі́ (йому́, їй і т. ін.) суддя́ – уживається для вираження невтручання у що-небудь, поблажливого ставлення до когось; не мені тебе (вас, його і т. ін.) засуджувати.
Чи найшла Оксана собі уроки чи роботу? – ледача дівчина, не пише мені – Бог їй суддя! (Леся Українка);
(16) Бог (Христо́с) з ним (з не́ю, з тобо́ю і т. ін.) – уживається на знак згоди, примирення, прощення; хай так і буде, дарма і т. ін.
Не можу їй докучати собою, не хочу собою її гнівити – Бог із нею! (Марко Вовчок);
[Лучицька:] Боговi! Вiн мене надiлив таланом, а нечистий мене спокуша солодкою втiхою... i я хитаюсь, хитаюсь уже... [Палажка (хрестить її):] Що ти? Христос з тобою! Який нечистий? (М. Старицький);
Він, хоч і родич нам, але не такий чоловік, щоб я могла його по щирості хвалить, Бог з ним (Леся Українка);
Бо́же (Го́споди) благослови́ див. благословля́ти;
(17) Бо́же (Го́споди) пра́ведний (пра́вий)!:
а) уживається для вираження здивування, радості, страждання і т. ін.
О Боже праведний, важка докука – сліпорожденним розумом збагнуть: ти в цьому світі – лиш кавалок муки (В. Стус);
б) уживається для вираження обурення, нарікання і т. ін.
Який я одинокий, Боже правий! (Леся Українка);
Господи праведний, і в кого воно таке вдалося розбишакувате? (Григорій Тютюнник);
– Боже праведний, і як ти на світі таких іродів тримаєш, – з мукою виривається в Марти Біденко (М. Стельмах);
(18) Бо́же (Го́споди) [Ти] [мій] [ми́лий (ми́лости́вий, милосе́рдний)]! – уживається для вираження захоплення, подиву, розпачу і т. ін.
Осьде воно, подивися! Де ж ти? заховався? Утік!.. нема!.. Сина, сина Батько одцурався! Боже Ти мій! (Т. Шевченко);
[Настуся (вибігає заплакана з хати):] Не дає [сотник] і пообідать, В Київ проганяє. А Боже мій милостивий! Що мені робити? (Т. Шевченко);
– За що вони мене люблять? За що поважають? О Боже мій милосердний! Може, вони знають... Може, вони догадались... (Т. Шевченко);
Господи милий! Своє лихо, чуже лихо, – не знать, що й робити, що починати (Марко Вовчок);
Сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий, Господи милосердний! І жінку лає, і дочку (Марко Вовчок);
Господи милостивий! Що там було товару, коней! Кавунів, динь, капусти, не сказати – возами, але горами! (І. Нечуй-Левицький);
[Семен Мельниченко (підходе [підходить] до хати):] Боже милий! як тут гарно, скільки усякого цвіту! (М. Кропивницький);
Боже мій, до чого ми дожили! Який-небудь шпінгалет і .. з такими претензіями... (М. Хвильовий);
– Боже мій! – вигукнув він трагедійним голосом. – За що ж вам така кара? (Д. Бедзик);
Бо́же теля́ див. теля́;
Борони́ (боро́нь) / оборони́ (сохрани́, сохра́нь) Бо́же див. борони́ти¹;
Бра́ти / взя́ти на Бо́га див. бра́ти;
Відда́ти / віддава́ти Бо́гу (Бо́гові) ду́шу (дух) див. віддава́ти;
Вхопи́ти (впійма́ти, взя́ти і т. ін.) / хапа́ти Бо́га за бо́роду див. ухо́плювати;
Гніви́ти Бо́га (Го́спода) див. гніви́ти;
Гріх (нема́ чого́, ні́чого і т. ін.) [і] Бо́га [милосе́рдного] гніви́ти див. гріх;
Дай Бо́же (Бог) па́м'ять (па́м'яті) див. дава́ти;
Дай Бо́же здоро́в'я див. дава́ти;
Дай Бо́же на́шому теля́ті во́вка з'ї́сти (пійма́ти)! див. дава́ти;
Дай / дава́й Бо́же (Бог) но́ги [, а чорт коле́са] див. дава́ти;
Дай (рідко пода́й) Бо́же (Бог, Го́споди) див. дава́ти;
(19) Дасть (помо́же, пошле́) Бог (Госпо́дь, заст. Біг, Бі) [милосе́рдний]:
а) уживається при вираженні сподівання, надії на здійснення або на успішне завершення чого-небудь.
А може Бог пошле, що я вам коли-небудь оддячу (Т. Шевченко);
На ту весну, Бог поможе, приїду (Т. Шевченко);
Лучче, доню, як він не попадається батькові на очі – батько не гнівиться, – там, може, Господь дасть, старий мій і погодиться (Марко Вовчок);
– Дасть Бог, вродить хліб, то й заплатимо [подушне] (І. Нечуй-Левицький);
Купить він собі ґрунт, .. одружиться з Домною і якось, дасть Бог милосердний, стане на ноги (М. Коцюбинський);
Рада буду побачити Вашу книжку, я Вас досі мало знала яко поета. Дасть Біг, Ви пізнаєте мене яко критика (Леся Українка);
б) уживається при вказівці на відсутність кого, чого-небудь, при вираженні сумніву щодо чогось можливого; нема.
Худобоньки – дасть Біг! ні хати, ні двора, В Великдень – без штанів, в Різдво – в старій свитині (П. Гулак-Артемовський);
Підбились ми, дасть Бі булої сили (М. Старицький);
Та у тебе, пане-брате, і тягла ще як дасть Бог? (І. Манжура);
Батько провів її поглядом і врешті зітхнув: вся в матір і вже на порі, а женихів підхожих – дасть Біг (В. Минко);
в) (тільки зі сл. дасть, пошле́) уживається для вираження захоплення ким, чим-небудь.
– Сліпий Андрійко співає. Дасть же Бог такий голос, – з сумовитим захопленням промовив парубок (М. Стельмах);
Живи́м до Бо́га (на не́бо) лі́зти / полі́зти див. лі́зти;
Жи́ти та (і) Бо́га (до́лю, до́леньку) хвали́ти див. жи́ти;
Забу́тий Бо́гом (Го́сподом) див. забу́тий;
Заклина́ти Бо́гом (усі́м святи́м [на сві́ті]) див. заклина́ти;
(20) За мали́м Бо́гом, рідко із запереч. – ледь, трохи.
Побачивши його, вона, за малим Богом, не померла з радощів (з переказу);
(21) З Бо́гом – уживається як побажання успіху; хай щастить.
– Ну з Богом! Вертайте щасливо! – лице Стефи, облите місячним сяйвом, мало сліди печалі (Г. Колісник);
Згля́нься (згля́ньтеся, зогля́ньтеся і т. ін.) на Бо́га! див. згля́нутися;
Іди́ [собі́] з Бо́гом див. іти́;
Крий Бо́же (Го́споди, Ма́тір Бо́жа, Ма́ти Бо́жа і т. ін.) див. кри́ти;
Ма́ти Бо́га [в се́рці (в душі́, в животі́ і т. ін.)] див. ма́ти²;
Моли́тися скляно́му бо́гові (бо́гу) <�Прихили́тися до скляно́го бо́га> див. моли́тися;
(22) Не Бог зна яки́й – невеликий, незначний.
– Та й з тебе не Бог зна який хазяїн! Щось і ти любиш залежуватись по-городянському (І. Нечуй-Левицький);
Не боя́тися / не побоя́тися гріха́ (Бо́га) див. боя́тися;
Не дай Бо́же (Бог, Го́споди, Ма́ти Бо́жа) див. дава́ти;
Не доведи́ (не приведи́) Бо́же (Бог, Го́споди, Госпо́дь) див. дово́дити;
Нема́є (нема́) Бо́га у се́рці (в душі́, в животі́) див. нема́;
Не ма́ти Бо́га в душі́ (в се́рці, в животі́) див. ма́ти²;
Не ма́ти [і] за Бо́же пошиття́ див. ма́ти²;
Ні Бо́гу (Бо́гові) сві́чка, ні чо́рту (чо́ртові) кочерга́ (коцюба́, ла́дан, на́довбень і т. ін.) див. сві́чка;
(23) Ні в Бо́га, ні в чо́рта, зі сл. не вірити – ні в що або нічому.
Господар почав .. розповідати, що Івана всі добре знають як людину, котра не вірить ні в Бога, ні в чорта (Ю. Хорунжий);
(24) Оди́н Бог [ті́льки] зна́є (ві́дає) – нікому невідомо.
– А скільки серце в мене переболіло, як пішов він на чужину! Один Бог тільки відає (І. Нечуй-Левицький);
Скільки на те людської кривди зложилося, – один Бог тільки знає (Г. Хоткевич);
Одному́ Бо́гу (Алла́ху) відо́мо див. відо́мо;
Піти́ в моги́лу (з життя́, від нас, до Бо́га і т. ін.) див. піти́;
Поби́й мене́ [святи́й] хрест (грім, Бо́же і т. ін.) див. поби́ти;
Поздоро́в Бо́же див. поздоровля́ти;
Помага́й / поможи́ Бо́же (заст. Біг, Бі) див. помага́ти;
Почува́ти себе́ Бо́гом див. почува́ти;
Проси́ти (проха́ти) [у Бо́га] сме́рті див. проси́ти;
Проси́ти у Бо́га ла́ски див. проси́ти;
(25) Ра́ди Бо́га <�Бо́га ра́ди>:
а) уживається при наполегливому проханні здійснити, зробити що-небудь.
Да вгамуйтесь, Бога ради! Хоть дух переведи, хоть чарку горілки випий Бога ради! Сяк-так осадив Білозерець Шрама (П. Куліш);
– Федоре! Федоре! Іди ради Бога скоріше, – стоячи на ливні-дощі, кричить Уляна і махає руками (Панас Мирний);
– Та замовчіть же ви, Бога ради! Що на вас напало? Їмость сплять... (Г. Хоткевич);
б) дуже прошу, будь ласка.
Він розплющив каламутні очі .. Англійська фраза: “Води, ради Бога, води!” – нас збентежила. Румун чи англієць? (Ю. Яновський);
– Тільки ради Бога, простіть мені, дурню (О. Довженко);
– Бога ради, покличте його швидше (З. Тулуб);
в) уживається для вираженння здивування, обурення або переляку і т. ін.
[Фрау Мільх (озирається із страхом):] Бога ради! Хто вам сказав, хто вам міг сказати!.. [Норма:] Він зловжив вашим довір'ям і вашою любов'ю, так? Фрау Мільх мовчить (Я. Галан);
Переляк скривлює обличчя дружини. – Ради Бога, ради Бога, Аркадію, що говориш!.. – Що чуєш, моє серце (М. Стельмах);
(26) Сам Бог велі́в:
а) так треба, узвичаєно.
Прийшли проводи. Треба, думаю, пом'янути свого покійничка, бо так сам Бог велів (І. Нечуй-Левицький);
б) можна, варто.
Вже вони встигли перемити кісточки коханці якогось дивізійного начальника, .. вже добралися до Антоновича, з якого покепкувати сам Бог велів (О. Гончар);
(27) Святи́й Бо́же! – уживається для вираження захоплення, здивування, радості, переляку і т. ін.
У воєводи є дочка красуня. Святий Боже, яка красуня! (О. Довженко);
Скажи́ (скажі́ть) на ми́лість [Бо́жу (Бо́га)] див. сказа́ти;
Сла́ва Бо́гові (Бо́гу) див. сла́ва;
Слова́ чиї та Бо́гу у ву́ха див. ву́хо;
Спочива́ти / спочи́ти в Бо́зі див. спочива́ти;
Трима́ти [Го́спода] Бо́га за бо́роду див. трима́ти;
Уби́й (поби́й) мене́ Бог див. убива́ти¹;
У Бо́га теля́ з'ї́сти див. з'їда́ти;
Упова́ти на Бо́га див. упова́ти;
(28) Хай мене́ Бог уб'є́ <�Бог мене́ вбий> – уживається як клятва, запевнення в чому-небудь.
Бог мене вбий! “А гріх так божиться!.. а як уб'є?” (Номис);
(29) Хай (неха́й) Бог (Госпо́дь) ми́лує (боро́нить) / поми́лує (оборо́нить):
а) уживається для вираження категоричного заперечення чого-небудь.
– Хіба він тебе коли бив? – .. допитуюся я в Марти. – Хай Бог милує! Мене не бив, – одказує вона (Панас Мирний);
– Нехай Господь боронить..! – замурмотіли вони. – Ми не насмілилися й ногою ступити на панську землю... (Ю. Смолич);
– Що ви, товаришу гвардії старший лейтенант! – заволав Хаєцький. – Хай Бог милує, щоби я гарбав та свавільничав (О. Гончар);
б) уживається для вираження застереження від чого-небудь, небажання чогось.
Ні на одній вулиці не зострінеш [зустрінеш] ні одного чоловіка, неначе – нехай Бог милує! усі люди в усім містечкові повимирали (Г. Квітка-Основ'яненко);
– От дитина, нехай Бог милує! – почувся голос Антоніни .. – І в кого воно вдалося, лиха година його знає! (О. Довженко);
– Що тільки стало стрічатись і бачитись мені на тій дорозі, хай Господь боронить (Є. Гуцало);
в) (кого) уживається для вираження доброзичливого побажання кому-небудь заступництва, захисту від лиха, напасті і т. ін.
– Прощай, наша Січ-мати, – сказали вони [запорожці] майже в одне слово. – Хай же Бог тебе боронить від усякого нещастя! (О. Довженко);
– Нехай вас Бог помилує! – каже від'їжджаючи Шрам. – У тяжкому недузі ви ходите (П. Куліш);
(30) Хай (неха́й) Бог (Госпо́дь) помага́є (помага́) кому:
а) уживається як побажання кому-небудь успіху в роботі, в якій-небудь справі і т. ін.
– Ні, Марку, ніяко Мені матір'ю [на весіллі] сидіти: То багаті люди. А я наймичка... ще й з тебе Сміятися будуть, Нехай Бог вам помагає! (Т. Шевченко);
– Спасибі вам, серце, за добре слово. Хай вам Господь помагає, де тільки лицем обернетесь... (М. Коцюбинський);
– Пострижуть тебе, – провела вона ще раз по кучерях Тимка. – Ну, біжи, синок. Хай тобі Бог помага [на війні] (Григорій Тютюнник);
б) уживається як традиційна формула при вітанні з доброзичливим побажанням.
– Дай, Боже, вам, панночко, вечір добрий! Нехай вам Бог помага! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Хвали́ти Бо́га див. хвали́ти;
Хова́й Бо́же див. хова́ти¹;
Ходи́ти під Бо́гом див. ходи́ти;
Хорони́ Бо́же! див. хорони́ти;
Цар і Бог див. цар;
(31) Чим (що) Бог посла́в – уживається перев. у традиційних формулах запрошення до столу, до частування.
– Сідайте лиш та підкріпляйтесь, чим Бог послав, а я ось осідлаю коня, одягнусь, та й поїдемо (П. Куліш);
Закусивши, що Бог послав, ми довго ще сиділи та балакали, поки не стало вечоріть (І. Нечуй-Левицький);
[Маруся (регоче):] Закуси, Микито, чим Бог послав (М. Кропивницький);
[Едіта:] Зостанься в нас, брате Джошуе, і пополуднуй, чим Бог послав (Леся Українка);
– То прошу, призволяйтесь, чим Бог послав, – сідає [Сердючиха] насупроти мене, рукою показує на стіл (М. Стельмах);
Щасти́ [тобі́ (вам, їм і т. ін.)] [до́ле (Бо́же)] <�Хай (неха́й) тобі́ (вам, їм і т. ін.) щасти́ть> див. щасти́ти;
(32) Що (як) Бог дасть – те буде, що має бути.
– Ні, нема тут нічого вічного! Та й ми самі що? Сьогодні жив, завтра – що Бог дасть! (Г. Квітка-Основ'яненко);
(33) Як Бог (Госпо́дь) ми́лує? кого – як живеться?; як справи? (уживається перев. як запитання при зустрічі).
[Морозиха:] Здорова, здорова, дівонько! Як тебе Господь милує? (М. Кропивницький);
– Як вас Бог милує, свате?.. що там сваха? а моя Зінька?.. Та сідайте ж бо! – припрохувала Хима (М. Коцюбинський);
(34) Як Бог на ду́шу покладе́ – як виходить або як складається.
Що тичеться до статей про театр, то я за це діло навдаху [навряд] чи візьмусь, бо я не теоретик і виконую так, як Бог на душу покладе (М. Кропивницький);
– Е, Одарко, порядкуй своїм, як Бог на душу покладе, а до людського життя зась (Є. Гуцало);
Як Бо́гу (Бо́гові) моли́тися / помоли́тися див. моли́тися;
(35) Як (мов, ні́би і т. ін.) Бо́га, зі сл. чекати, ждати – дуже, з нетерпінням.
Вона [Галя] ждала того приходу Олександра свого як Бога, вона готовилася більше до його, ніж до церкви (Панас Мирний);
Як (мов, ні́би і т. ін.) у Бо́га (у Христа́, у ба́тька і т. ін.) за па́зухою (за двери́ма) див. па́зуха.
Словник української мови (СУМ-20)