богообраність
БОГОО́БРАНІСТЬ, ності, ж.
Властивість за знач. богоо́браний.
Безсумнівно, князю та його оточенню імпонувала ідея божественної влади візантійських василевсів та богообраності християнської імперії (з наук. літ.);
У юдаїзмі вперше богообраність утілюється не в особі правителя, а в особливій місії, котру Бог заповідав усьому народові й яку було закарбовано в Заповіті (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)