бракувати
БРАКУВА́ТИ¹, у́є, недок., безос.
Не вистачати.
То чому ж ти такий в мене зробивсь? За чим сумуєш? Що бракує тобі? (Марко Вовчок);
Нічого йому не бракувало, а проте був блідий, як труп (І. Франко);
Було так душно, що грудям бракувало повітря (М. Коцюбинський);
Мені дуже мало бракує до цілковитого видужання (Леся Українка);
Щурячі очі його враз помітили, що на роботі бракує посполитих (З. Тулуб);
Йому особливо бракувало зараз повного ласки, люблячого погляду (А. Дімаров);
Кілька разів перераховували [в'язнів] – одного таки бракувало (Р. Іваничук);
Сучасних приладів, реактивів, препаратів бракує і в лікарнях, і в поліклініках (з газ.).
(1) Ті́льки цього́ [ще] бракува́ло! – уживається, коли сталося (або може статися) що-небудь небажане, неприємне.
– Оце то так! тільки сього бракувало! (Леся Українка);
Таке страхіття лихе, казала Настя, нам ще тільки цього бракувало (У. Самчук).
◇ Нема́ (нема́є, браку́є, не ста́ло) кебе́ти див. нема́;
Нема́ (нема́є, не було́, не вистача́є, браку́є і т. ін.) [одніє́ї (тре́тьої, деся́тої і т. ін.)] кле́пки у голові́ див. нема́;
Ті́льки (хіба́, хіба́ що, лиш) пташи́ного (пти́чого) молока́ нема́ (не вистача́є, браку́є і т. ін.) див. нема́.
БРАКУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., кого, що.
Визнавати незадовільним, низькоякісним.
Той [Січкар] пильно оглядав кряжі, бракував за найменший сучок (М. Стельмах);
// Відкидати, відхиляти; нехтувати.
Мені здається, що не варт бракувати такої потреби, треба і задля неї піклуватись (Панас Мирний);
Тася в душі сердилась на матір, бракувала кандидатури женихів (Л. Дмитерко);
– Десять пляшок бракую, ти їх зубами відкривав (А. Крижанівський).
Словник української мови (СУМ-20)