бракувати
БРАКУВА́ТИ¹, у́є, недок., безос. Не вистачати, не бути.
То чому ж ти такий в мене зробивсь? За чим сумуєш? Що бракує тобі? (Вовчок, І, 1955, 347);
Нічого йому не бракувало, а проте був блідий, як труп (Фр., IV, 1950, 384);
Було так душно, що грудям бракувало повітря (Коцюб., II, 1955, 247);
Мені дуже мало бракує до цілковитого видужання (Л. Укр., V, 1956, 415);
Щурячі очі його враз помітили, що на роботі бракує посполитих (Тулуб, Людолови, II, 1957, 156).
◊ Ті́льки цього́ [ще] бракува́ло! — уживається, коли сталося (або може статися) що-небудь небажане, неприємне.
— Оце то так! тільки сього бракувало! (Л. Укр., III, 1952, 547).
БРАКУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., перех. Визнавати незадовільним, низькоякісним.
Той [Січкар] пильно оглядав кряжі, бракував за найменший сучок (Стельмах, II, 1962, 366);
// Відкидати, відхиляти; нехтувати.
Мені здається, що не варт бракувати такої потреби, треба і задля неї піклуватись (Мирний, V, 1955, 376);
Тася в душі сердилась на матір, бракувала кандидатури женихів (Дмит., Розлука, 1957, 14).
Словник української мови (СУМ-11)