бракувати —
бракува́ти 1 дієслово недоконаного виду не вистачати, не бути безос. бракува́ти 2 дієслово недоконаного виду визнавати незадовільним
Орфографічний словник української мови
бракувати —
Не доставати, не вистачати, бракнути; (вироби) у. ґанджувати, СОВ. вибраковувати.
Словник синонімів Караванського
бракувати —
I -ує, недок., безос. Не вистачати, не бути. Тільки цього [ще] бракувало! — уживається, коли сталося (або може статися) що-небудь небажане, неприємне. II -ую, -уєш, недок., перех. Визнавати незадовільним, низькоякісним. || Відкидати, відхиляти; нехтувати.
Великий тлумачний словник сучасної мови
бракувати —
БРАКУВА́ТИ¹, у́є, недок., безос. Не вистачати. То чому ж ти такий в мене зробивсь? За чим сумуєш? Що бракує тобі? (Марко Вовчок); Нічого йому не бракувало, а проте був блідий, як труп (І. Франко); Було так душно, що грудям бракувало повітря (М.
Словник української мови у 20 томах
бракувати —
бракува́ти: ◊ браку́є слі́в → слово
Лексикон львівський: поважно і на жарт
бракувати —
Щось голові бракує. Щось у голові бракує. Про дурня.
Приповідки або українсько-народня філософія
бракувати —
нема́ (нема́є, браку́є, не ста́ло) кебе́ти кому і без додатка. У кого-небудь не вистачає розумових здібностей. Де ж пак! Такі очевидні речі, а витлумачити людям нема кебети (А.
Фразеологічний словник української мови
бракувати —
БРАКУВА́ТИ¹, у́є, недок., безос. Не вистачати, не бути. То чому ж ти такий в мене зробивсь? За чим сумуєш? Що бракує тобі? (Вовчок, І, 1955, 347); Нічого йому не бракувало, а проте був блідий, як труп (Фр.
Словник української мови в 11 томах
бракувати —
Бракува́ти, -ку́ю, -єш гл. 1) Пренебрегать, отбрасывать. Єден бракує, другий пакує. Фр. Пр. 116. 2) безл. Недоставать. Коли у тебе бракує того насіння, позич його. Стор. МПр. 24. Чого вам бракує, то си докупіт. Фр. Пр. 116.
Словник української мови Грінченка